Все заради тебе, Земле моя!
Cила розуму ніколи не зупиниться
завжди прямуватиме далі, до незвіданих далей.
(c) Дж. Бруно
ХХ століття відкрило людству безліч нових можливостей. Підкорення космічного простору стало справою життя багатьох українців. Хотілося б нагадати про одного з яскравих представників космічного загону, який і нині мешкає у Києві.
Космонавт Віталій Жолобов, який гідно продовжив справу видатних українців Олександра Засядька, Миколу Кибальчича, Юрія Кондратюка (О.Шаргея), Сергія Корольова, Валентина Глушка, Гліба Лозино-Лозинського, Михайла Янгеля, Володимира Челомея, першого українського космонавта Павла Поповича та вніс великий вклад у розвиток Української науки.
18 червня Віталій Жолобов відсвяткував свій 82 рік народження, з нагоди чого хотілося б побажати йому та його родині міцного здоров’я, довгих та щасливих років життя і мирного неба над головою. Віталій Михайлович Жолобов — український космонавт, політик, генерал-лейтенант авіації, інженер запасу, президент науково-дослідного судна «Космонавт Юрій Гагарін», академік, Дійсний член транспортної академії України. Автор книги «Зірка на ймення Доля» і просто чудова людина з сильною харизмою.
Віталій Михайлович Жолобов народився 18 червня 1937 року в селі Стара Збур'ївка Голопристанського району Херсонської області. Дитячі роки пройшли на березі Каспійського моря, в Баку. В 1959 року закінчив механічний факультет Азербайджанського інституту нафти та хімії за фахом: автоматичні, телемеханічні та електровимірювальні прилади. Спеціальність - інженер-електрик.
У 1963 році Віталій Жолобов був зарахований до загону радянських космонавтів, а з 6 липня по 24 серпня 1976 року здійснив політ у космос разом з Борисом Волиновим на космічному кораблі «Союз-21» до орбітальної станції «Салют-5» як бортінженер. Політ, запланований на 60 діб, тривав майже 50. Причиною його завершення став неприємний запах, який космонавти відчули на борту, він нагадував запах токсичного ракетного палива, про що Віталій Жолобов повідомив до Центру управління польотом. Керівництво вирішило перервати політ, щоб не наражати на небезпеку екіпаж, тим більше, що на той момент серйозна програма науково-технічних і медико-біологічних досліджень була успішно виконана.
З 1983 року працював помічником генерального директора науково-виробничого об'єднання «Маяк» в м. Києві. Брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
З 1991 року завідував кафедрою інституту менеджменту, бізнесу та перепідготовки кадрів Державного комітету по геології і використанню надр у м. Києві. Паралельно виконував громадські обов'язки, був заступником голови комітету «Дзвони Чорнобиля».
У 1993 році при організації авіаперельоту «Київ-Тулуза» працював головою спорткомітету Київського інноваційного об'єднання «Віраж».
В 1994 році був обраний головою Головою Херсонської обласної ради народних депутатів.
А в 1995 році Указом президента України був призначений головою Херсонської обласної державної адміністрації. З 1996 року – заступник генерального директора Національного космічного агентства України у м. Києві. З 2002 року Президент Аерокосмічного товариства України.
5 жовтня 2011 року в Києві льотчик-космонавт СРСР, Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації Віталій Жолобов презентував свою автобіографічну книгу «Звезда по имени судьба». Презентація відбулася під час щорічного Всесвітнього тижня космосу, проголошеного Генеральною Асамблеєю ООН, та була присвячена до Дня відкриття космічної ери на Землі. Книга розповідає про політ у космос, який відбувся влітку 1976 року і тривав більше 49-ти діб. Автор згадує про зустрічі з легендарними космонавтами – Гагаріним, Лєоновим, Поповичем, а також змальовує події та описує свої враження – з раннього дитинства і до наших днів.
Над книгою Віталій Жолобов працював більше року. Спогади, змальовані в нарисах і новелах, які за аналогією з кінематографом названі стоп-кадрами, дозволяють відчути дух епохи, в якій жив автор. Це згадки про дитинство і юність в українському селі і в азербайджанській столиці, захоплюючі пригоди в екзотичних країнах, роздуми про наші дні, які змушують читача замислитися. «Мої друзі скаржаться, що я написав коротку книгу. Віч-на-віч я їм значно більше розповідав, – зізнався автор. – Я ніколи не вів щоденників, оскільки, скажу відверто, забобонний. Можливо, якби були системні записи, книга вийшла б інакшою. А так – що згадалося, про те й оповідав. Цей твір – про людей, з якими мені пощастило зустрітися, про життя, його мінливість і, звичайно, про космос».
В своїй книзі, автор ділиться своїми думками, які нажаль, ніколи не втрачають актуальність: «Коли бачиш Землю в ілюмінатор, підсвідомо думаєш, що десь там, люди не лише працюють чи відпочивають, а ще й не миряться, ворогують, воюють. Крім хліба, сіють зерна ненависті і ворожнечі. Такий жаль бере за душу! - Комусь не дано завмерти від щастя жити на планеті Земля. Закинути б таких у космос, щоб помотало їх по навколоземній орбіті, щоб вони відчули, яким дорогим є життя на Землі. Безконечні земні конфлікти - навіщо вони? Адже людина створена для щастя! Невже важко не рубати гілку, на якій сидиш. Жити в мирі й любові, на радість собі та іншим?».
