Тільки той народ, який шанує своїх героїв, може вважатися великим

Біографію людини творять її вчинки, а надто у науково-дослідницькій праці, у подвижництві на гуманітарній та просвітницькій ниві. Сукупність таких біографій багатьох особистостей складають славу їх вітчизни.

Тільки чесною працею і отим «1 % генія і 99 % потіння» (Томас Едісон)

У науковій медицині XVIII століття більшість лікарів дотримувались ідеалістичних поглядів. На їх думку, життя і функції організму залежать від керівної і спрямовуючої сили – душі, «spiritusvitae». Матеріалісти тієї епохи заперечували існування душі, всі функції організму  пояснювали суто фізичними і хімічними законами. Звідки ж виросла чудова у наступному столітті генерація наступних поколінь гуманістів, велетнів творчості геніїв людської думки?

Чайковський (Чайка) Петро Федорович

(бл. 1746-1818)

Народився в с. Миколаївка Хмельницької сотні Миргородського полку (тепер с. Фрунзівка Глобинського р-ну Полтавської обл.) в козацькій родині. 1765-1769 рр. навчався в Києво-Могилянській академії. По закінченні за поширеною тоді звичкою змінив прізвище Чайка на Чайковський.

Перед загрозою російсько-турецької війни 1769р. був направлений разом з 25 вихованцями КМА до Петербурга в медичну школу при ген. сухопутному госпіталі. Наступного року склав іспити на звання підлікаря і отримав призначення в армію. Служив на Дніпровській лінії, Перекопі, Бендерах, Варшаві.1772р. одержав звання лікаря, і направлений у бухарестський госпіталь для лікування хворих на чум. Згодом – у Госпіталь при Каторжанському монастирі.

1777 за станом здоров’я залишив військову службу і тримав посаду міського лікаря в м.Кунгур Пермської обл. Через 5 років переведений у м.Вятку. За сумлінну працю і видання наукової роботи «Про злоякісні пухлини» 1784 р. Мед. колегія надала йому звання штаб-лікаря.

1789р. через матеріальну скруту відмовився від посади  лікаря і перейшов на посаду городничого м. Слобідське. Саме тут народився син Ілля Петрович Чайковський - талановитий інженер, батько всесвітньо відомого композитора Петра Ілліча Чайковського.

Гоголь-Яновський Іван

(дати життя не встановлено)

Навчався у Києво-Могилянській Академії. 1761 року вступив до Петербурзького сухопутного ген. Госпітаю1771 – в Рязанському, 1779 - Астраханському полках. З 1784р.- штаб-лікар Катеринославського намісника. З 1785- штаб-лікарем у Кременчуцькій лікарні для хворих на чуму. 1979-1801рр. Лікар у Хоролі, 1803-1804- лікар у Кобеляках Полтавської губернії, 1807-09 р.- у Кременчуцькому військовому госпіталі. 1809-1811 роки - Повітовий Лікар у Полтаві. Провадив громадську і просвітянську діяльність.

Даль Іван Матвійович (Йоган-Хрістіан) (JohannChristianDahl)

(1768-1821)

Закінчив богословський факультет Єнського університету вільно володів давньоєврейською, грецькою, латиною був запрошений Катериною ІІ на посаду придворного бібліотекаря.1791p захищає ступінь доктора медицини. «Diss, inauguralismedicasistensaphorismosquosdamphysico-medicos» (“Медична дисертація, що містить де-які фізико-медичні афоризми”) після одержання права практики в царській Росії 1792 р. працював лікарем кирасирського полку і Гатчині. далі переведений в Україну м. Лугань (тепер Луганськ) лікарем гірничого відомства.

1799 Йоганн-Христіан Даль разом з російським підданством отримав ім’я Іван Матвійович. Працюючи лікарем на металургійному заводі у Луганську, створив перший лазарет для робітників. Згодом переведений до м. Миколаєва у морське відомство на посаду генерал-штаб-лікаря Чорноморського флоту.

І.М.Даля вважають засновником лікувальних закладів на шатах Луганщини, першим заводським лікарем Донбасу. Він Багато зробив для надання медичної допомоги працюючим в підземних копальнях, створив першу робітничу лікарню.

Батько Володимира Івановича Даля - видатного лексикографа, автора «Толкового словаря живого великорусского языка»

Достоєвський Михайло Андрійович

(1789-1839)

Народився в с.Войтовці Вінницького повіту Немирівського ключа в родині священика. Навчався у Подільсько-Шаргородській семінарії, в 1809-13рр. – у Московському відділенні імператорської Медико-Хірургічній академії. 1812р направлений Московський Головінський госпіталь для боротьби з епідемією чуми, за що отримав схвальний атестат. 1813-16рр. – штаб-лікар Бородінського піхотного полку. До 1820 р.- ординатор військового госпіталю (Москва).

М.А.Достоєвський через усе життя проніс велике захоплення «красою природи і елліністичною поезією України». 1820 року одружився з Марією Федорівною Нечаєвою, 1821 в сім’ї народився син Федір, якому судилося стати велетнем світової літератури. В 1821-1830 рр. працює в московській Маріїнській лікарні для бідних, яка стала першою ластівкою безоплатної медицини, в радянській час набула назву «Лікарня соціальних хвороб ім. Ф.М.Достоєвського»

Олександр Олександрович Богомолець

(1881-1946)

Народився Олександр 1881 року у Лук’янівській в’язниці в Києві. Саме там його мати чекала свого вироку за те, що була причетна до Південноросійського союзу народовольців. Свого сина вона бачила всього два рази в житті – в день його народження та в день своєї смерті. Виховувався в діда до шести років. Потів його забрав тато, який теж до цього часу відбував покарання за народовольницькі погляди. Марив медициною і навчався у Київській гімназії та в новоросійському університеті в Одесі на медичному факультеті. Написав першу наукову роботу «До питання про будову і мікрофізіологію бруннеровых залоз», яка була опублікована в 1902 році. Окрім значного внеску в фізіологію, ендокринологію та імунологію, Олександр Богомолець став одним з основоположників геронтології — науки про довголіття.

Вважав, що людина за своєю природою може жити 125–150 років; старіння, що наступає у 60—70 років — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями. Продовжував вчення І. Мєчнікова про механізми гуморального та клітинного імунітету, конституцію сполучної тканини. Постажувавшись в кращих клініках Франції і Німеччини, він стає професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Імператорського Миколаївського університету. Створює на базі закладу лабораторію, обладнану приладами з Парижу, які він привіз власноруч. В 1923 році організував першу в країні протималярійну лабораторію. Видає підручник «Короткий курс патологічної фізіології». В Саратові зробив свій найважливіший винахід — імунну цитотоксичну антиретикулярну сиворотку, яка прискорювала заживлення ран і активізувала імунну систему людини. «Сиворотка Богомольця» успішно застосовувалася для лікування інфекційних хвороб і переломів. Богомолець узяв участь у створенні першого в світі Інституту гематології та переливання крові (нині — Гематологічний науковий центр Росздраву). Там під його керівництвом була розроблена унікальна методика консервації донорської крові, яка й досі застосовується практично без змін. Тоді ж Олександр Богомолець та його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові. В 1924 році було опубліковано підручник Богомольця «Патологічна фізіологія» видається ряд книг: «Криза ендокринології», «Загадка смерті», «Введення до вчення про конституції та діатези», «Про вегетативні центри обміну», «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу». В його честь названо Інститут фізіології НАН України в Києві.

1937 року, дізнавшись про арешти відомих українських учених, академік побував на прийомі у ЦК КП(б)У, після чого заарештованих було випущено. Сталін не заважав працювати Богомольцеві тому, що сподівався на винайдення вченим «еліксиру молодості». І коли у 65-річному віці академік Олександр Богомолець, який був найвідомішим радянським геронтологом, помер, вождь нібито розчаровано сказав: «Ти дивись, обдурив усіх». Олександр Богомолець – був віце-президентом Академії наук СРСР, Президентом Академії наук Української РСР, директором Інституту експериментальної біології і патології Академії наук Української РСР, директором Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР, академіком Академії медичних наук СРСР, академіком Академій наук СРСР, Української РСР і Білоруської РСР.

Академіка Богомольця, за його заповітом, було поховано в куточку створеного ним унікального парку на тодішній Виноградній, а нині вулиці його імені. Ця невеличка природна оаза з фруктовими та іншими деревами, висадженими тут засновником інституту, і сьогодні є прикрасою столиці. Але щоб її вберегти від будівельних загарбників, були необхідні зусилля, яких доклали Катерина Олегівна Богомолець, її чоловік, видний учений-фізіолог, професор Вадим Якимович Березовський та їхня донька, нині народний депутат Ольга Богомолець. Цей парк, його дух, його образ, власне, закликають нас — намагатися жити за Богомольцем.