Міжнародна громадська організація«Ми українці»
Єднаймося, українці!

Кобзарські мандири Василя Нечепи. Афіни 2015.

Кобзарські мандри тривають.

Листопад з хвилюваннями, вшануваннями та сподіваннями.

Поїздку до Греції та інших Балканських країн я розпочав ще у вересні. Після Іспанії, Португалії та Франції прямував до Греції. По дорозі завернув до України для проведення концертів у Чернігові, Києві та Львові.

У Чернігівському облдрамтеатрі вшанували 300-річчя освячення храму Катерининської церкви. Відбулось величне свято. Співав з симфонічним оркестром та хором.

У Чернігівській обласній філармонії провів великий концерт у супроводі Національного академічного оркестру народних інструментів. Цей концерт шукайте на сайті Чернігівського філармонійного центру та інших носіях інтернету.

Відспівав у Києві у «Будинку вчителя» концерт приурочений дню української мови разом з народним артистом України Ф.Мустафаєвим. А у Львові у переповненій залі органної музики презентували книгу «Коріння Шевченкового роду» під авторством Миколи Лисенка.

Республіка Греція, омита Іонічним, Егейським та Середземним морями, – унікальна і неповторна країна на Балканському півострові. Ніде у світі не побачите чогось подібного до Акрополю. Це місто афіняни, чи як їх називали пелазги, збудували ще у другому тисячолітті до нашої ери. Місто Афіни-Акрополь добудовується і сьогодні. Цей Акрополь кілька разів нищився загарбниками до самих підвалин і знову поставав з руїн. Оце і є світовий зразок високої культури та титанічної праці.

 Греки теж кудись виїжджають, але вони організовані і законослухняні. Без квитка на проїзд у транспорті до автобусу ніхто не зайде. Сучасні греки народ висококультурний та гоноровий. Весь світ їде уклонитись величі Акрополю. Мені здається, що за греків хвилюватися Європі не потрібно. Цей давній висококультурний етнос у нелегкі часи сьогодення демонструє високу культуру.

Столиця Греції  Афіни, була тридцять третьою столицею, де я виступав із сольними концертами. Давно туди збирався і ось на запрошення української громади добрався 13 листопада 2015 року. Обспівав українські школи. Пройшла творча зустріч і у посольстві України. Був запрошений до філармонійної концертної зали, де 15 листопада симфонічний оркестр грав твори А.Хачатуряна. Цей величний концерт був приурочений до 100-річчя вірменської трагедії.

Купався у морі, але більшість вільного часу проводив у Акрополі. З гори 156 метрів над рівнем моря місто Афіни, де проживає понад 6 мільйонів греків, вражає своєю величчю, безмежністю. Давні греки називали наших пращурів антами. Вони знали, хто заснував античну культуру. Давньогрецька мова походить із індоєвропейської мовної групи, а це Нижнє Приазов’я у сучасній Україні. Давньогрецька мова була дуже поширена у тих краях в першому тисячолітті до нашої ери. Підтвердження походження грецької мови можна дістати, якщо сучасне грецьке  письмо порівняти з рунами, якими писали наші пращури. Вони разом з греками поширювали знання у світі. Сучасна грецька мова звучить на багаточисельних мітингах майже щоденно перед парламентом. Греки народ дуже співучий і веселий. Хоч і майорить серп з молотом серед протестантів, але вони добре знають як списати великі борги, які їм надавав Євросоюз, і добре знають куди вкладають кошти.

До двохсотліття від дня народження Тараса Шевченка у Греції видали «Кобзарь» який, як і Гімн Бояна (340 рік нашої ери) писаний ніби рунами. Греки привласнюють собі меандровий орнамент, а я всюди демонструю музичні інструменти і письмо з цим орнаментом, які були знайдені у Мезині на Чернігівщині.  Вік цього орнаменту – 17 тисяч років.

Мені довелось співати для греків 18 листопада 2015 року, коли Греція одна з останніх держав розглядала у парламенті питання ратифікації угоди України з Євросоюзом. Посол України з працівниками посольства поїхав на засідання парламенту, а я з кобзою на гору Акрополя.

Наша сучасна дипломатія перемагає на широкому світовому просторі. Коли працюють дипломати – мовчать гармати. Я щиро дякував посольству України в Греції та українській громаді і вирушив до Болгарії та Румунії на запрошення посольств для проведення мистецьких заходів до річниці «Майдану» та «Пам’яті голодомору».

У день від’їзду у Греції стався землетрус, після якого пішов під воду пляж на березі моря. Жартуючи цікавились, чи це не той пляж, де я купався.

Болгарія зустріла мене буревієм. Два дні йшов безупинно дощ і зривало дахи у місті Софія. Лише на третій день, у час виїзду до Румунії я міг познайомились із столицею Болгарії.

Це зовсім відмінна від Греції столиця і держава. В центрі міста величезний пам’ятник царю-визволителю та воїнам-визволителям. Пам’ятник Святої Софії з совами, відомий нам, та три величні будівлі: парламент, кабінет міністрів та президентський палац, поруч університет та храми різних релігійних конфесій. Оце і все повідомили мені працівники посольства, після того, як я практично не відходячи нікуди, все зафільмував та зафотографував. Школи ж української та церкви української в Софії немає. У центрі міста, де і розкопки старих римських будівель, і ремонтні роботи, я помітив унікальну церковку Святого Георгія. Часу вже не було. Збудована з каміння ,як з цегли, вона стоїть там з 12 століття. Такої ранньохристиянської церкви можливо іншої нема у світі. Ровесниця П’ятницької церкви української православної, що збереглась у Чернігові.

Встиг зафільмувати під дощем.

Якось особливо  проходив захід у посольстві України в Болгарії. Там у Софії в розкішній залі посольства для проведення засідань славили величезні звитяги «Майдану». Ще довго після концерту працівники посольства спілкувались з громадою українців, які прибули на цей захід. Запланували кілька концертів у більших залах, щоб більше українців могли ознайомитись з нашим прадавнім кобзарським мистецтвом та правдивою історією України.

У столиці Болгарії я поклав квіти до пам’ятника Тараса Шевченка . Там Тарас молодий і якийсь унікальний. Стоїть з 2008 року. Ще не було офіційного відкриття. Чекають на приїзд Президента України Петра Порошенка. До пам’ятника, а він у центрі міста, завжди з квітами йдуть численні гості Софії.

Якийсь сум навела не мене Болгарія. Народ співучий, веселий та працьовитий, тільки чомусь ця країна у великій давній розрусі.

Але я сумую коли подорожую і концертую у високорозвинених країнах. Хоча концертної роботи багато, а після кожного концерту завжди готуюсь до наступного, неодмінно відвідую музеї та бібліотеки. Завжди запитую себе, чому у нас немає таких доріг, високого рівня життя і ще багато, багато чого відсутнє у країні, яка має величезні багатства і працьовитих, талановитих людей. Все у нас є, лише ніяк до купи не зберемося. Єдине чого у нас немає – це єдність.

Придбав сувеніри для дітей і під дощем помандрував автобусом до Бухаресту, столиці Румунії. Після їхньої революції пройшло двадцять п’ять років, але кажуть, що проблем тих совєтських ще багато румуни не вирішили. Немає і в столиці сусідньої нам Румунії ні школи української, ні церкви. Рівень життя у людей у державах можна визначити на сторінках історії. Треба дізнатися, під чоботом якого визволителя і який час проживають люди. Нам з сусідкою східною дуже не пощастило, адже чим далі люди живуть від кордонів цього царства, тим життя краще. Велика  різниця між життям на східному кордоні України і на Західному.

У Румунії відбулась зустріч у посольстві і готувались до заходу, приуроченому голодомору в Україні. Посольство разом з українською громадою підготували цей захід.

Було зачитане звернення СКУ (Світового конгресу українців) до світової спільноти про визнання голодомору в Україні геноцидом. Виступали працівники посольства, громадські діячі. Знову я співав з якимось особливим хвилюванням. Про голодомор 1932-1933 років пам’ятаємо. Це незагойна рана на тілі українському. А ось про голодомор 1921 року забуваємо. Тоді ленінський «совнарком» впровадив широкомасштабний голодомор проти селянського повстання під проводом Батька Нестора Махна. Вивезли вірні ленінці з України все до зернинки. Як же Батько міг вести визвольну війну, коли ні людям, ні коням їсти нічого було. Загинули мільйони людей.

Запланував я разом з посольством в Румунії ряд концертних заходів у подальшому. «Кобзар» Тараса Шевченка вийшов болгарською мовою у Болгарії і величний «Кобзар» видали румунською мовою. Батько Тарас працює у всьому світі. «Кобзар» Тараса Шевченка видається всюди у світах іншими мовами ,всюди, де живуть українці і є наші посольства.

З усієї Європи шлють привітання та подяку академіку НАН України Миколі Жулинському, директору інституту літератури ім.Тараса Шевченка, та колективу НАН України за співпрацю у перекладі  та видавництві «Кобзаря». Тарас Шевченко крокує світами.

Висловлюю велику подяку  Надії Строй з Києва. Приїздила з квітами на мій концерт до Чернігова та передала дев’ять оберегів до Греції дітям. Ті обереги я розділив на три школи, які є в Афінах і під час виступів подарував дітям. Тепер ці обереги  оберігають наших діток у давніх Афінах.

У Румунії п’ять пам’ятників Тарасу Шевченку.

Там біля кордону цілі українські села поруч з селами у Чернівецькій області в яких є українські школи. Читають «Кобзар» Тараса Шевченка. Всюди в домівках вишиванки, портрет Тараса Шевченка. Різниця між оцими розділеними селами дуже велика. Румунія дуже румунізувала наші села. Вони дуже напружено розмовляють українською. Між собою лише румунською.  В один голос говорять, що у «них» там, в Україні, війна. Я наголошую, якщо ми українці, то війна у «нас» і треба гуртом перемагати.

Ця поїздка проходила дуже швидко, вона  була можливо найкоротшою. Після Бухаресту поспішав в Україну. Тут у час війни дуже багато мистецької роботи та різних заходів, пов’язаних з війною. Ми повинні цього разу перемогти гуртом.

Отак обспівав тридцять п’яту столицю світу.

Мандри спонукають мене до роздумів, і  цього разу, в черговий раз споглядаючи світ з якимось сумом, аналізував результати наших перемог на Майдані та події минулого століття в Україні. Не збудували діди наші своїм онукам державу, як це зроблено в інших Європейських державах. Якось під час виступу в уряді штату Аклахома у США у мене запитали чого хочуть українці. Це було десять років тому, коли я впродовж десяти років обспівав усі тридцять шість українських шкіл та ще понад тридцять американських університетів. Я відповів що хочеться, щоб державі, яка відмовилась від атомної зброї, заплатили  хоча б за один винахід.  Наприклад, за колесо. Коли купуєте собі авто – п’ять центів – в Україну. Ці кошти ми вкладемо в американські університети – у кафедри українознавства та історії. Тоді світ швидко дізнається,  хто ми такі, і будемо нашу землю берегти як рідну.

У Румунії довго не роздумуючи,  попросив доставити мене на авто до кордону з Україною. Перед тим їхав впродовж дня від столиці Румунії потягом. Водій українського походження, діди і прадіди якого живуть у Румунії, підвіз мене до кордону. Ми попрощались, і я з кобзою як з хоругвою пішов на кордон.

Мене зустрів трохи здивований румунський прикордонник. Я йшов і співав. Показав йому паспорт і не зупиняючись йшов далі. Такий перетин кордону за сорок п’ять років гастролей у мне був уперше. Це найшвидший і найкращий спосіб.

Не зупиняючись пройшов паспортний і митний контроль до українського кордону. Я йшов у вишиванці і співав уже на своїй землі. Було якось весело і приємно. Там мене зустріли найкращі у світі дівчата, – українські прикордонники. Взяли мій паспорт, одна прикордонниця впізнала такого співака. Я розпочинав свій співочий марафон з її земляком Назарієм Яремчуком, якого уже ось двадцять років немає серед нас.

Митниця також дала добро і я помандрував до виходу із застави. Кілька чоловіків, які стояли в черзі на в’їзд в Україну, погодились довезти мене до Чернівців.

Перетнувши кордон, я мандрував Чернівецькою областю. Немає землі кращої за нашу землю у всьому світі. Села в Чернівецькій області охайні, чепурні і дуже приємні, зелені всюди. Тут за Україну не соромно.

Свої мандри продовжуватиму і далі. До слов’янських балканських держав поїду трохи пізніше. Треба українцям якнайширше розповідати правдиву історію України і тоді оті двадцять мільйонів українців, які проживають за межами України, будуть нести славу України у широкий світовий простір.

Всюди після виступів лишаю у посольствах, школах та громадах українських відео та аудіо записи і ще багато чого в електронному вигляді. Тепер час модернізований і українці дуже швидко поширюють серед громад багато цікавих наукових історичних новин про Україну.

Інші держави фінансують школи своїх співвітчизників за межами своїх держав. І нам треба підзаробити і створити школи нормальні під опікою посольств з державним фінансуванням. Сьогодні тисячі молодих українців виїжджають з України подалі від війни з дітьми. Отам вони своїх дітей і дітей України  розгублять. А це вже не резерв наш, а втрати!

Коли у 1989 році оспівував усі українські школи в Австралії, їх тоді там тринадцять було. Помітив тоді унікальне явище. Діти, які розпочинали навчання у австралійських школах, і ходили до шкіл українських, зовсім не знали англійської мови. Старша еміграція їх виховувала і вчила з надією повернення в Україну, коли станемо незалежними.