Міжнародна громадська організація«Ми українці»
Єднаймося, українці!

Василь Нечепа про свою участь у світовому конгресі українців.

СКУ – світовий конгрес українців – об’єднання поважне і дуже важливе, що об’єднує 20 мільйонів українців, які живуть за межами України. Раніше його назва була іншою – СКВУ. Цей світовий конгрес складався з вільних українців, з часу так званої незалежної України слово «Вільнах» прибрали.

Тривалий час головою СКВУ був Юрій Шимко. 22 січня 1990 року він виступав з тривалою промовою трьома мовами (англійською, французькою та українською) у парламенті Канади. Тоді від Києва до Львова українці взялися за руки і створили живий ланцюг. В цей день я співав сольний концерт у двох відділах у залі сенаторів парламенту Канади. Тоді у своїй передмові голова СКВУ Юрій Шимко наголошував, що найближчим часом Україна розірве Кремлівські пута і стане незалежною державою.

Після Юрія Шимко головою конгресу був Аскольд Лозицький. Він продовжував об’єднувати українців за межами України і багато робив для утвердження держави України.

З 1991 року загальні збори конгресу проходять в Україні. Ми були свідками цих зібрань і з захопленням знайомились із славними художніми колективами у Національному палаці «Україна» у Києві та інших концертних залах України. До того конгресу Анатолій Пашкевич написав пісню «Ми українці», з якою досі подорожую по світах.

11 світовий конгрес Українців цього року проходив у столиці Королівства Іспанії у місті Мадрид з 11 по 13 вересня. Очолює конгрес Євген Чолій. Присутні на конгресі, представники понад 20 країн світу звітували про велику проведену роботу, радились про подальші заходи підтримки України під час неоголошеної війни нашого окупанта, який проявляє себе ворогом впродовж кількох століть.

З перших днів зібрання мережу інтернету заповнила інформація різними мовами про проведення конгресу. Із знаного університету Сервантеса, де було відкриття конгресу, на всі континенти зазвучала українська пісня. Пройшло безліч дискусій, круглих столів та зустріч з керівниками провідних  установ Іспанії. Всюди звучали українські пісні та слово Тараса Шевченка.

Особливо зворушливим було зібрання учасників з’їзду з громадою українців Іспанії. У неділю, 13-го вересня, на центральній площі Мадриду зібрались сотні українців. З палкою промовою до громади виступив голова конгресу Євген Чолій. Зібрання формувалось у великі колони у супроводі загону поліції і вирушило маршем через центральну частину міста. Звучали наші пісні, гімн України. Різними мовами під стягами інших держав демонстранти виголошували слова протесту нашим окупантам. Завершилося це зібрання 14 вересня прийняттям у посольстві України у Королівстві Іспанія. Підбили підсумки проведення конгресу: все було організовано дуже добре. Черговий з’їзд відбудеться наступного року в Україні.

Мені було доручено оспівувати своїми концертами учасників зібрання і провести святковий концерт посольстві, який був присвячений дню Незалежності України. Але перед тим 9 березня нинішнього року у день народження Тараса Шевченка Національній бібліотеці Іспанії було подаровано велику добірку літератури: «Кобзар» Тараса Шевченка п’ятьма мовами, книжки, які свідчать про значення для світової цивілізації видатних здобутків, пов’язаних з нашою прадавньою землею. У наукових і політичних колах всього світу про це знають, а ось українцям про це не розповідали і не навчали, оскільки ми тривалий час живемо на окупованій території. Знаючи про наші здобутки українці на всіх континентах будуть нести правдиве слово про Україну. Світ повинен знати правду про нас.

Передача літератури національним бібліотекам проходила за мадридським сценарієм. 9 березня 2015 року Національній бібліотеці Королівства Іспанія я відвіз чотири пуди книг і в урочистій обстановці, за їхніми протоколами, по списку подарував. 7 Вересня я провів свій концерт з подарунком книжок у столиці Угорщини. До Будапешту відвіз 68 примірників разом з «Кобзарем» п’ятьма мовами і по списку передав до Королівської бібліотеки найпрестижнішого університету Угорщини імені Лоранда Етоеша. Цей університет заснували у 1635 році. Наші книжки лягли на полиці Королівської бібліотеки, до яких і доторкнутись не всім дозволяють. В цьому університеті є кафедра української філософії. Професор університету Іштван Лукач якось особливо дякував за цей подарунок. Говорив про те, якщо подарунки надходять від людей  у час скрути, то це подвійний подарунок. Ми запланували мистецькі заходи на наступний рік.

Мені треба було якнайшвидше добратися до Мадрида, де ми цьогоріч на день народження Тараса Шевченка у дворі посольства посадили пагони верби, які я привіз з України. Дерево з пагонів від верби, за якою доглядав Тарас Шевченко на засланні, уже розлоге росте у мене в Носівці у козацькому дворищі. За 6 місяців у дворі посольства одна верба виросла понад два метри. Поруч ще дві трохи менші. Такого росту я ще ніколи не бачив у перший рік посадки.

Про всі наші заходи і концерти можна дізнатися з інтернету. Є домовленість і про виготовлення пам’ятника Тараса Шевченка для Іспанії, лише дозволу на встановлення впродовж року ще не дали. А ось у столиці Португалії, у місті Лісабон, дозвіл такий є. Там громада придбала землю для встановлення пам’ятника і встановила меморіальний постамент, на якому можна ставити пам’ятник, опрацювавши його зі скульпторами та архітекторами. Школярів у Лісабоні я оспівав, обдарував музичними записами та книжками, і домовились, що діти житимуть щасливими і заможними, бо любитимуть Україну, вивчатимуть її культуру і традиції, поширюватимуть та примножуватимуть славу наших пращурів на всіх континентах світу.

Ряд заходів запланували і з українською громадою в Португалії. Уже маємо попередню домовленість з Національною бібліотекою про концерт-презентацію з подарунком бібліотечки з України. Будемо збирати книжки в Україні до дня народження Тараса Шевченка та узгоджувати питання виготовлення та перевезення пам’ятника Тараса Шевченка.

Португалія, як і Іспанія, не зазнала руйнувань від двох світових воєн минулого століття. Це крайня частина Західної Європи, до якої від нашої столиці чотири тисячі кілометрів. Зберегла свою автентичність і якусь романтичність. Португальці катаються на трамваях, якими їздили ще їхні діди у тридцятих роках минулого століття. Багатств особливих не мають, але привітні, співучі і працьовиті люди.

Наша громада, як і в Іспанії, молода. Це люди, які приїхали туди після дев’яностих років минулого століття. Багато працюють і створюють все більше українських шкіл.

Довго гостювати у Лісабоні, на жаль, не міг, бо поспішав у Париж. Там другого жовтня проходив Нормандський саміт за участю відомих президентів світу. Туди прибув Президент України Петро Порошенко. Серед інших керівників держав був і президент нашої північної сусідки, яка чомусь називає себе братом нашим, та ще й старшим.

Мені доводилось співати на багатьох майданах. Був учасником всіх трьох майданів у Києві. Такого майдану як у Парижі мені ще не довелося бачити. У центрі міста проходила акція, формувалась велика протестуюча сила із людей двох держав – Сирії та України.  Замайоріли прапори та численні транспаранти двох держав. Карикатуристи представили свої плакати різними мовами. Кореспонденти з усього світу налаштували свою відеотехніку. Паризький майдан гримів всіма мовами світу. Гасла «Україна і Сирія поруч», «Україна і Сирія разом» майоріли на стягах та гриміли з вуст людей. Співали в перемішку. Звичайно наші пісні «Ой у лузі червона калина» та гімн України збирали біля нашої громади чисельних представників ЗМІ з усього світу. Заходьте в інтернет. Там дуже багато інформації про цей майдан.

«Слава Україні!», «Навіки слава!» з нами уже вигукували і сирійці. А «ритуальні» слова на адресу агресора звучали якось не звично. Французи і сирійці можливо не знають їх значення. Спілкувались з нашими союзниками. Їм подобаються наші пісні та вишиванки. Гасла «Переможемо окупанта разом» звучали понад дві години.

Парижани не долучились до цього протесту, а зупинялись і довгенько прислухались до промов та вчитувались у написане сміючись.

Наступного дня, третього жовтня, я співав в унікальній українській школі в Парижі. Вона так і називається «Українська школа в Парижі». Це єдина державна українська школа у Західній Європі. Знаходиться у культурологічному центрі під управою посольства України.

У 1990 році, під час завершення навколосвітньої концертної подорожі я співав для українських школярів і дорослих у церкві Святого Володимира в Парижі. Тоді школярів було троє. Тепер у кожній паризькій школі понад двісті дітей. Свого часу мені вдалося оспівати всі школи в Австралії, їх там було тринадцять, та всі українські школи у США, всього було тридцять шість. Тепер маю намір оспівати школи європейських столиць. Лісабон – тридцять друга столиця, в якій виступав з сольними концертами. Директор «Української школи у Парижі» Олена Місталь є координатором всіх українських шкіл Європи, які працюють за межами України.

Роботи запланували багато. Франція географічно зручна для виїзду до інших держав. Отже, там плануємо багато мистецьких заходів. Буде великий ярмарок зі збором  коштів для потреб АТО. Готуємо фотовиставку про Україну. Вона там в одній залі демонструватиметься постійно. Все більше французів долучаються до заходів, які організовують українці. Повезу до Парижу ще й українські танці.