Немає душі без коріння...
Височіють на Київщині кургани, найвищий серед яких Переп’ятиха (VІ ст. до н. е.). За два кілометри від нього – сільська хата під стріхою. А навколо – кущі калини, неподалік - яблуневий сад, далі - дубовий гай. Й над річкою Протокою – верби. Ті самі, мар’янівські.
Сільська садиба – то музей у Мар’янівці. До його входить хата родини Козловських, яку реставровано ще у 1989 році, памятник видатному співакові та парк. Офіційно музей запрацював у 1994-му році. До відкриття готувались в Мар’янівці, скликавши толоку - односельчани гуртом щось добудовували, мазали стіни, висаджували калину та мальви.
Два погляди створили цю експозицію – розповідає Юрій Гаврилов, голова Киівського відділення Українського фонду культури – Перший – захоплений, любовний та діяльний творця та охоронця Музея-садиби Івана Козловського в Мар’янівці та багаторічної шанувальниці його таланту – Олександри Сомової. Другий – допитливий, заглиблений той, що жадає розкриття внутрішнього змісту фотохудожниці Сари Атлас. А нам лишилось знайти форму, в якій праця цих чарівних жінок набула свого втілення.
«Вже сонце низенько… Моє серденько» – чути з запису голос видатного соліста. Жива теплота чистого голосу ніжністю оповила світлини представлені на виставці.
Міжнародна громадська організація «Ми Українці» – коментує Лідія Горбунова – просто не могла обійти стороною виставку, яка не просто популяризує величну людину, видатного співака, Івана Козловського, а показує його витоки. Ми на цих фото бачимо те джерело, яке дарувало йому сили. Ми бачимо його душу, яка переповнившись любов’ю до рідного краю вилилась піснями. І ці пісні, цю душу, цю калину та велич любові до рідного краю ми бачимо тут, на цій виставці.
Мар’янівка – колиска Івана Козловського. – Розповідає Олександра Сомова – Це не просто географічна точка, де він народився. Це його неповторний у своїй природності та простоті світ. Світ, який завжди був у його серці, який був його серцем. Адже, навіть живучи у Москві, він спілкувався вдома українською. Він, щоразу, приходячи у Большой театр, молився Богові, не зважаючи на криві погляди парторгів і стукачів, яких у Большому працювало чи не більше, ніж артистів. А в 1960-ті роки Іван Козловський насмілився заспівавати зі сцени у Москві українські колядки і щедрівки, заборонені тоді атеїстичною владою. Козловського цінував Сталін, але за межі СРСР наказав не випускати: «Каже, що не втече, бо любить Мар’янівку? От хай і їде у свою Мар’янівку»... Та не склалося...
Іван Семенович заповів поховати себе в рідній стороні, сам вибрав місце для могили – але останню волю митця не було виконано. Великий українець знайшов свій останній притулок на Новодівочому кладовищі в Москві.
Однак тут, у Мар’янівці, все просякнуто його духом. На виставці кожна світлина співає всіма барвами ліричного суму... Ось вона – садиба Козловських. Стиха грають платівки з записом романсів – розпочалась екскурсія. Навколо хати – кущі калини, неподалік - яблуневий сад, далі - дубовий гай. А над річкою Протокою – верби. Ті самі, мар’янівські...
Оксана Настенко
