Міжнародна громадська організація«Ми українці»
Єднаймося, українці!

Щира сповідь Василя Лопати. Із серії статей переможців конкурсу журналістів на краще висвітлення тематики «Ми Українці»

II місце, за статті:
«Щира сповідь Василя Лопати»
«Мова – категорія вічна…»
Газета «Народна армія»
Нагірняк Зоряна

Щира сповідь Василя Лопати

Він мешкає у далекому Сан-Франциско, але щороку буває в Україні і є вічним українцем за всіма параметрами життя. А поїхав туди художник за сімейними обставинами, та ще й за станом здоров’я. І слава Богу, що теплий приокеанський клімат дає йому сили і наснагу для праці. Торік йому виповнилось сімдесят.

А про те, що Василь Лопата живе Україною і з Україною, свідчать такі промовисті факти. Перебуваючи за кордоном уже 17 років, він здобув звання народного художника України ( 2001 р.), лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка ( 1993 р.) та лауреата літературної премії ім. Олеся Гончара ( 2007 р.) І неспроста…

Я двічі була на виставках, які художник презентував у Києві. Вабив отой прихований від побіжного погляду заряд емоцій, потужна енергія… Чудові серії вишуканих графічних робіт, глибоко духовні, філософічно насичені й ретельно пророблені в кожнім штриху ілюстрації до Гоголевих «Мертвих душ». У його роботах відчувається дивовижна послідовність творення світлоносного середовища, неповторний ліризм з розлогою гамою вібруючої душі майстра. Василя Лопату знають у мистецькому світі за Шевченківською тематикою, унікальними малярськими роботами. Він відомий як ілюстратор української класичної літератури, письменник, який написав кілька цікавих книжок, як батко української гривні…

Ще з дитинства Василь Лопата захоплювався «Кобзарем» Шевченка, але уявити собі не міг, що сам буде ілюструвати книжки. Це й українська класика – поезії Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини і сучасні автори – Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Павло Загребельний, Юрій Мушкетик та інші. А ще він проілюстрував три знакові книжки України: «Слово про Ігорів похід», «Тарас Бульба», Гоголя і «Кобзар» Шевченка. Улюблена техніка митця – ксилографія ( гравюра на дереві).

«Його творча продуктивність дивувала завжди, але в період між 60-ми і 70-ма роками вона феноменальна! – наголошує доктор мистецтвознавства, професор, академік АН Вищої школи України Дмитро Степовик. – Василь за вдачею імпульсивний, гарячий, і не один психолог міг би запитати, як такий до краю жвавий, мажорний чоловік може днями, тижнями, місяцями терпляче висиджувати за вирисовуванням кожної найменшої лінії своїх бездоганних малюнків? Великі творчі натури завжди загадкові, не вписуються в загальноприйняті стандарти життя».

У творчості Василя Лопати завжди вирізнялася християнська ідеологія. Він зробив цикл гравюр на біблейську тему: «Хресний шлях України» та «До життя і воскресіння».

Творчий доробок художника нараховує понад 700 робіт. Вони високо оцінені багатьма відомими митцями.

«Василь Лопата, – писав академік Г. Якутович, – чудовий художник і прекрасний гравер, один з найкращих в Україні. Його гравюри, крім глибини змісту, яскравості почуття, мають ще й витончену красу, виконані з блискучою віртуозністю. В них хочеться вдивлятися, милуватися красою ліній… Вони завжди дають високу естетичну насолоду глядачами».

А яка щира й емоційна сповідь його душі і серця в автобіографічній повісті «Десь на дні мого серця» (2001 р.)! До речі, за цю книгу його було прийнято до Національної спілки письменників України.

Твори віртуоза слова і пензля зберігаються у Національному художньому музеї в Києві, художніх музеях Чернігова (Чернігівщина – його рідна земля), Полтави, Дніпропетровська, Сум, а також в Українському музеї в Нью-Йорку, в бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні, музеї при Українському католицькому уніврситеті в Римі, музеях Російської Федерації ( Третьяковській галереї в Москві, Будинку-музеї О.Пушкіна в Санкт- Петербурзі, в галереях Єкатеринбурга, Магнітогорська), у приватних збірках Італії, Великобританії, Канади, Швейцарії. Українського художника знають і шанують у цілому світі.

«Василь Лопата тихо, скромно, непомітно, – зазначив Дмитро Степовик, – показав нам, тут сущим, що де б ти фізично не був, Україна залишається твоєю Мамою: плекай, бережи її, твори їй славу!»

Мова – категорія вічна

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування», – писав український письменник Панас Мирний.

Українська мова, витримавши упродовж багатьох століть численні заборони, переслідування, таки безсмертна.

Подаємо роздуми окремих державних діячів, політиків, науковців про українську мову, її значення та перспективи розвитку.

Директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, академік Націольної академії наук України Микола ЖУЛИНСЬКИЙ:

— Питання щодо мови і національної свідомості нерозривно пов’язані. Не можна любити рідну землю, бути повноцінним громадянином своєї держави, коли знехтував мовою своїх батьків і дідів. Немає сутливішого і виразнішого лакмусового папірця, яким є мова державотворчого народу для визначення рівня національної свідомості та державної відповідальності політичного діяча.

Українська мова становить величезну цінність для світової спільноти, бо зберігає в собі багато архаїчних рис, джерела яких сягають найдавніших мовних епох, часу виникнення людської мови як такої.

Слід константувати, що впродовж двох тижнів на планеті зникає одна мова. А до кінця цього століття з 7 тисяч половина може щезнути. Тому ми маємо робити все, щоб наша прадавня, багата мова жила і нині, і в майбутньому.

Мудрі народи прагнуть захищати, оберігати свої мови. Можна багато запозичити у Франції, де бережуть мову, традиції, де є спеціальні структури при президентові, прем’єрові, академії наук, які відповідають за пропаганду французької мови в світі, оберігають її від засмічення іншомовними словами. Зокрема, у Франції за вживання іноземних слів, яким є відповідники у рідній мові, можна отримати або великий штраф, або ув’язнення строком до шести місяців.

Ми теж повинні плекати наш діамант – нашу мову, нашу долю, генетичний код нації! Закликаю: любімо, вивчаймо та розвиваймо українську мову!

Голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат Верховної Ради України Павло МОВЧАН:

— Мова наша Богом дана, вона формувалася тисячоліттями. Це одне з найцінніших наших надбань, у її глибинах народилося багато того, чим може пишатися наш народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни.

Українська мова – одна з найрозвиненіших мов світу.

Всеукраїнське товариство «Просвіта» – одна з тих громадських організацій, які своїми пріоритетними завданнями вважають розвиток української мови, культури та духовності. У нас широке поле діяльності. Та я хочу, щоб «Просвіта» – одна з тих громадських організацій, які своїми пріоритетними завданнями вважають розвиток української мови, культури та духовності. Та я хочу, щоб «Просвіта» була на такому ж рівні, як «Полонія» в Польщі, де держава виділяє мільйони на видавничі, інформаційні проекти.

Усі ми, просвітянці, свідомі того, що для нас Україна – категорія вічна. Мова і писемність – це теж вічні категорії. І ми маємо їх боронити, відстоювати, усупереч нашим недоброзичливцям, передати мову як найдорожчий скарб наступним поколінням. Борімося за її красу, чистоту та багатство!

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Микола ВИТРИХОВСЬКИЙ:

— Для прикладу хочу навести висловлювання німецького критика Дж. Ярганда, який писав:

— Українська мова має гармонійність і м’якість найвищу серед слов’янських мов і тому з них найліпше надається до співу і музики. Українська народна поезія найбагатша в Європі, вона має величезні, невичерпні скарби, найвищий поетичний розмах та яскравість вислову».

Тож пишаймося можливістю спілкуватися такою поетичною, м’якою, досконалою, мелодійною мовою!

18.03.2013