Шахтарська доблесть Юрія Охріменка. Із серії статей переможців конкурсу журналістів на краще висвітлення тематики «Ми Українці»
III місце, за статтю:
«Шахтарська доблесть Юрія Охріменка» газета ”Голос Посулля”
Слиш Людмила
«Шахтарська доблесть Юрія Охріменка»
Нелегкими шахтарськими дорогами пройшов і Юрій Іванович Охріменко із села Віхове. Кому, як не йому, знати справжню ціну видобутого чорного золота. Свою трудову діяльність Юрій Іванович розпочав із навчання в Сумському ПТУ №2. Після його закінчення працював токарем на Сумському заводі Фрунзе. Коли прийшов час виконати свій громадянський обов`язок – пішов служити до лав Радянської Армії. Службу довелося проходити у ракетних військах Київського Червонопрапорного округу. Там Юрій Іванович зарекомендував себе, як відповідальний і дисциплінований солдат, будь-яке військове доручення виконував справно і бездоганно, видно, далося взнаки сільське виховання і звичка змалечку до фізичної праці.
Після повернення додому розумів, щоб створити сім`ю і забезпечити її належним рівнем, потрібно шукати собі відповідну роботу. У той час багато говорили про Донбас і престижність роботи шахтаря. От і вирішив молодий Охріменко спробувати себе у цьому ремеслі, та й тітка його жила в тій місцевості. Так і закинула доля у гірниче місто на шахту імені Гагаріна. Не легко спочатку дались заробітки, та й доводилось переборювати неабиякий страх, спускаючись під землю на глибину більше кілометра. Руки тремтіли від відбійного молотка, яким рубав пласти чорного вугілля. Але Юрій Іванович швидко втягнувся і почав працювати.
Забійником нарубував найбільше вугілля серед колег. Та й стимул для цього був, згадує шахтар. Крім гарної зарплатні, за передову працю отримував чимало подарунків і призів. Серед отриманих телевізора, холодильника, мікрохвильової печі, музичного центру найдороговартіснішим був автомобіль «Таврія». Звичайно, хтось може й позаздрити, але ж зрозуміло, що за цими подарунками чорною стіною стоїть нелюдська праця, забиті вугіллям легені, підірване молоде здоров`я.
Довгих п`ятнадцять років протрудився Юрій Іванович на одній шахті, аж до самого її закриття. Але й після нього не збирався кидати своє ремесло, тому продовжив свою діяльність на копальні імені Леніна.
Крім матеріальних заохочень Ю.І.Охріменка, як передовика, обирали делегатом з`їзду ЦК вугільників України, робив там він свої доповіді. Розповідав усю правду про важку шахтарську працю. «Боятися мені не було чого, бо не було чого втрачати. Що в мене можна відібрати, відбійний молоток чи лопату? – посміхається Юрій Іванович. – Відкрито говорив я про усі проблеми, може, тому і користувався авторитетом серед керівництва».
Має, зараз уже колишній шахтар, високі державні нагороди. Він один в нашому районі має звання – Заслужений шахтар України. Був нагороджений срібною, а згодом золотою медалями імені засновника міста Горлівка. Має всі три нагрудні знаки «Шахтарської слави». Сам колишній Президент України Віктор Ющенко вручив Юрію Охріменку орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Зараз Ю.І.Охріменко, не дивлячись на свій молодий вік, знаходиться на заслуженому відпочинку, бо віддав шахтарській справі 20 років і заробив собі пенсію. Із великого промислово-гірничого міста, разом із дружиною і донькою, повернулися на свою малу батьківщину. Купили будиночок у Віховому, зробили чудовий європейський ремонт і живуть, насолоджуючись чистим сільським повітрям. Донька Наталя закінчує вже навчання у Харківському університеті імені Кармазіна, і вийшла заміж за чудового івано-франківського хлопця. Поріднилися дві східні і західні українські сім`ї.
25 листопада Юрій Іванович Охріменко святкуватиме свій день народження. Тож хай ця розповідь стане йому своєрідним подарунком до іменинного свята. Хай здоровиться на життєвій дорозі і минає всяке лихо й біда.
03.04.2013
