Корсунь – несподіваний і аристократичний. Із серії статей переможців конкурсу журналістів на краще висвітлення тематики «Ми Українці»

III місце, за статтю:
«Корсунь – несподіваний і аристократичний», газета «Нова доба»
Вівчарик Олександр Ілліч

Цьогорічного жовтневого дня на запрошення товариша я побував у Корсуні. Звичайно, мені радісно було зустрітися з давнім другом ще й побачити, по суті, невідоме місто. Хоч і поїздив Україною чимало, та в Корсуні був лише в шкільні роки. У пам’яті спливали тільки танки й інша військова техніка біля палацу Лопухіних, що мені, пам’ятаю, чомусь не сподобалося. Тож перед поїздкою зазирнув до книжок і довідників, передивився літературу, яку маю вдома, і з подивом зрозумів: Корсунь – одне з найцікавіших в історичному плані міст України.

Важливий центр козацького життя

Дорога стелилася гарна, краєвиди за вікном заворожували, а в пам’яті зринала свіжа інформація. Я вже знав, що Корсунь – одне з найдревніших міст на Черкащині. Його, як фортецю, ще 1032 року заснував князь Ярослав Мудрий для захисту південних рубежів Київської Русі від набігів кочівників. Тобто, цього року місту виповнилося 980 років! З 1195 по 40-і роки XIII Століття тут навіть було удільне князівство, яким правили представники роду Мономаховичів. А 1584 року було утворено Корсунське староство вже в складі Речі Посполитої. За поляків з ініціативи короля Баторія в Корсуні звели замок, місту надали магдебурзьке право і герб. Однак, близьке порубіжжя, постійні сутички з кочівниками викували в корсунців войовничий, незалежний характер. Не дивно, що вони брали участь у всіх козацьких повстаннях кінця XVI початку XVII століть. А коли дії місцевого старости завдали їм економічної шкоди, відмовилися визнавати його владу. За це місто позбавили магдебурзького права. У відповідь корсунці узагалі масово покозачилися. Одним із перших козацьких полковників тут був Тарас Федорович (Трясило) – керівник козацького повстання 1630 року. Українці Корсунського староства брали активну участь у козацьких повстаннях і в 20-х – 30-х роках XVII століття. А на початку Національно-визвольної війни Корсунський реєстровий полк перейшов на сторону Богдана Хмельницького й узяв участь у битві під Жовтими Водами. 26 травня 1648 року поблизу Корсуня Хмельницький з допомогою корсунців знову розгромив поляків. Після цієї битви Україна й почала будуватися як незалежна держава. Корсунський реєстровий полк було перетворено на військово-адміністративну одиницю. Він став одним із найбільших в Україні й налічував три з половиною тисячі козаків. Відомі 16 листів, три універсали та один наказ, видані гетьманом у Корсуні. Хмельницький проводив тут ради, збирав військо для нових походів, приймав іноземних послів і навіть мав власний будинок.

До речі, у Корсуні Богдан Хмельницький втретє одружився. Це сталося 24 липня 1651 року. Гетьман вінчався у величній Свято-Іллінській церкві з корсунською міщанкою Ганною Золотаренко, сестрою майбутнього наказного гетьмана Івана Золотаренка.

Аристократи робили місто під себе

Отже, Корсунь відігравав свого часу важливу роль у житті України. Місто було одним із центрів козацького життя. Та настали страшні часи Руїни і воно занепало. Нового імпульсу розвитку йому надав польський князь Станіслав Понятовський. Він доклав чимало зусиль для відбудови Корсуня і процвітання краю і навіть звільнив місцеве населення від кріпосних повинностей. У 1783 році військовий інженер і художник зі Швейцарії товариш Понятовського Жан Анрі Мюнц почав будувати для нього в Корсуні палац та парк. Однак, під кінець будівництва покалічився в дорожній пригоді, і палац закінчував польський архітектор Джон Ліндсей. Споруда стала флагманом нового стилю, бо була першою неоготичною будівлею на теренах тогочасної Речі Посполитої.

У 1799 році корсунський маєток купив у Понятовського за 100 тисяч карбованців сріблом російський цар Павло І і подарував його міністру юстиції генерал-прокурору Росії князю Петрові Лопухіну. Цар дуже любив доньку міністра Анну й через це в усьому сприяв родині дами свого серця. Лопухін же, отримавши справді царський подарунок, знову закріпачив місцевих українців. Цікаво, що католики і євреї такої «милості» від князя не зазнали... За Лопухіна маєток перебудовує невідомий архітектор. Тепер тут панує російський романтизм з домішками неоготики й класицизму.

Проте теорія – то добре, а ось практика часто зводить нанівець наше заочне захоплення якимось містом чи місцевістю. Схоже, Корсунь – то щасливий виняток. Приїхавши до нього, ми відразу відчули – це особливе місто. Так, воно невелике, але затишне й чисте. Корсунь лежить на скелястих берегах Росі, і це, а також пагорби надають йому шарму незвичного, навіть екзотичного для наших рівнинних просторів поселення.

Історія і сюрпризи в Корсуні – на кожному кроці

Звичайно, кожен, хто потрапляє в Корсунь, обов’язково відвідає місцевий Національний історико-культурний заповідник. Зробили це й ми. По дорозі до нього не можна не побачити невеликий храм на величезному майдані, що по вулиці Шевченка. То православна Спасо-Преображенська церква Київського патріархату. Місце знане тим, що на ньому відбувалися численні козацькі ради. Тут обирали гетьманом Івана Виговського, тут після «чорної ради» присягав на вірність польському королеві Юрко Хмельницький, тут він згодом і склав булаву на користь Павла Тетері. Зараз на майдані встановлені пам’ятники чорнобильцям, афганцям, полеглим у Велику Вітчизняну війну, а також – пам’ятний хрест на честь відомих козацьких полковників Корсунського полку. На жаль, у місті досі немає пам’ятника легендарному корсунцеві Микиті Галагану.

А от великий і незвичайний пам’ятник Тарасові Шевченку є. Сидить він, суворий і замислений, біля входу до палацового ансамблю. Пройшовши в’їзну браму під його пильним поглядом, ми потрапляємо на центральну алею, що веде до розкішного парку. А праворуч, на узвишші, здіймається палац Лопухіних, на першому поверсі якого нині розташований музей історії Корсунь-Шевченківської битви. 24 січня – 17 лютого 1944 року на Корсунщині відбулася одна з найбільших у Другій світовій війні Корсунь-Шевченківська операція – оточення і знищення 80-тисячного німецького угруповання. Тож і місто з 3 травня 1944 року носить назву Корсунь-Шевченківський. Тому перед палацом установили військову техніку. Оглядаючи її зараз, я зрозумів, що мене муляло в дитинстві: важке озброєння, призначене для знищення людей, дисонує з витонченим, легким палацом. Між іншим, свого часу корсунський палац вважався найвишуканішим і найбагатшим у Європі. На сьогодні збереглися 10 із 13 будівель палацового комплексу, які є пам’ятками національного значення. На жаль, усі вони потребують хоча б косметичного ремонту.

Після аристократичного палацу хочеться оглянути не менш аристократичний парк, закладений тим же Мюнцем. До нього можна потрапити мостом, як і до палацового комплексу, бо розташований комплекс на острові Коцюбинського, частина парку з Шевченківським меморіальним комплексом – на острові Дені. Але основна частина парку розкинулася, так би мовити, на материку, на правому березі річки. До речі, нижче першої в Україні гідроелектростанції, спорудженої на Росі в тридцятих роках минулого століття. Острови ділять її на три рукави, і лише після острова Дені річка знову зливається в один потік. Саме Рось робить парк неповторним. Вона то біжить бурхливо між скелястих берегів, оминаючи валуни, пороги, місцями спадаючи з них водоспадами, то розливається спокійним тихим плесом.

Самому парку площею 100 гектарів понад 200 років. Тут росте понад 300 видів рослин, серед яких липа, дуб, сосна Веймута, самшит вічнозелений, буз угорський, гінкго білоба, катальпа, тюльпан шренка, конвалія тощо. У радянські часи було модним називати ділянку в місті з деревами, квітами й дитячими атракціонами парком культури і відпочинку. Та корсунський парк, створений у традиціях англійських ландшафтних парків, безумовно, є саме таким, бо в ньому люди і відпочивають, і надихаються. Тут є скульптури і водограї, на лавочках цілуються закохані, а численними алеями бігає або катається на велосипедах малеча й поважно прогулюються пенсіонери. У парку безліч цікавих, таємничих куточків. Тут вражають величчю вікові сосни й випромінює біле сяйво березовий гай; з-під землі б’є Русалчине джерело; тут безліч духмяних трав, а гора Янталка піниться навесні квітами бузку; є Чорне болото і Великий каньйон. Розповідати про це диво важко, його треба побачити. Недарма до парку так любив навідуватися Тарас Шевченко. Він у ньому відпочивав і творив. Малюнки, мальовані ним тут, були вміщені до Корсунського (Суліївського) альбому. До нашого часу зберігся розлогий каштан, під яким працював наш Кобзар.

Як не дивно, але парк чомусь так і не набув загальноукраїнської слави. Може, це і на краще. Бо на його просторах місцеві люди і нечисленні приїжджі губляться, тож можна залишитися на самоті, відчути себе мандрівником у часі й просторі, помріяти в тиші. І все ж ми зустріли тут замислених німців і захоплених жителів Сміли. Виявляється, вони першої ж нагоди намагаються приїхати до Корсуня на відпочинок. Ми побажали їм приємного настрою, звернули на алею Любові й знову залишилися на самоті з вічністю.

Олександр ВІВЧАРИК

21.05.2013