Міжнародна громадська організація«Ми українці»
Єднаймося, українці!

Героїка і драматизм Космача. Із серії статей переможців конкурсу журналістів на краще висвітлення тематики «Ми Українці»

III місце, за статтю:
«Героїка і драматизм Космача», газета «Голос України»
Вівчарик Олександр Ілліч

Цього літа на храмове свято Петра і Павла село Космач, що на Косівщині, відзначило своє 600-річчя.

Космач – перше село Гуцульщини, ювілей якого святкують на державному рівні. У програмі – всеукраїнський з’їзд писанкарів і науково-практична конференція «Космач – історія Гуцульщини і України»; майстер-класи з писанкарства і виготовлення витинанки, обробки дерева і металу, гри на дримбах, трембітах і рогах, виготовлення іграшок із сиру; виставка-ярмарок традиційних ремесел Гуцульщини.

Як святкували

Ведучі свята ознайомили присутніх з історією села, розповіли, що Космач тісно пов’язаний з легендарним ватажком опришків Олексою Довбушем.

Святкове дійство відкрив Космацький ансамбль пісні і танцю, а продовжили – родинний ансамбль танцю Іллюків та Ванжураків з села Віпче Верховинського району, народні колективи «Шовкова косиця» з міста Надвірна і села Путятинці Рогатинського району, ансамбль родини Губернатів із села Нижнів Тлумацького району; ансамбль танцю з села Верхній Вербіж Коломийського району; вокальний ансамбль «Клузівчанка» з села Клузів Тисменицького району; троїсті музики «Бересток» із села Семенівка Городенківського району та гості бойківського краю – ансамбль «Намисто» з Калуша. Вручали на святі і нагороди: Грамоту Кабінету Міністрів та сім медалей «За заслуги перед Прикарпаттям» кращим космачанам. Отаким би мав бути короткий офіційний звіт зі свята. Та нічого схожого я не побачив на жодному сайті, в жодній усеукраїнській газеті. Чому? Адже Космач – одне з найбільших сіл України, тут близько шести тисяч жителів. Космач посідає особливе місце в нашій історії. І то здавна. 1994 року археологи на його присілку Медвежому дослідили досі невідомий науці солевидобувний центр, якому три тисячі літ!

Тут загинув Довбуш

За легендами, Космач виник за часів Київської Русі. Нібито першими поселенцями тут були молоді купці з Італії. Про це співається в гуцульських піснях. Олекса Довбуш знайшов тут собі кохану, тут і загинув через зраду... Він щедро жертвував на будівництво та й сам брав участь у спорудженні в Космачі церкви Святої Параскевії, яку освятили 1718 року. Саме вона стала духовною точкою відліку в геніальному кінофільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. А невдовзі комуністи, яким церква народного месника муляла очі, спалили її. За радянських часів у селі також знищили капличку і хрест на честь скасування панщини. А на тому місці знайшли запечатаного горщика з давнім космацьким літописом – на пергаменті, староболгарською мовою. Після прочитання його Іриною Новицькою, що мала за плечима два європейські університети, неосвічений сільський голова Космача спалив документ, побоявшись проблем із КДБ.

Секрет імені

Назву села тлумачать по-різному. Сучасні мовознавці вважають, що Космач – це Келія Сонця. Справді, в космацьких вишиванках, тканих виробах, писанках переважають жовтогарячі барви, що вирізняє мешканців села серед усіх інших жителів Гуцульщини. Це підкреслює й розташування Космача: він лежить у розлогій долині поміж горами й нагадує великий соняшник: у центрі диск, а 32 присілки – пелюстки або сонячні промені. Тутешні гуцули свого часу ходили до Відня просити цісаря Франца-Йосифа про відкриття школи і зменшення податків. Між цісарем і Космачем зав’язалася дружба, що рідко траплялося. Космачани їздили до Відня з показовим весіллям, із хором. Цісар майже повністю звільнив село від податків. Школу відкрили 1890 року. На знак пошани до цісаря в космацьких хатах поруч з іконами ставили портрети Франца-Йосифа. Вони ще й досі зберігаються в оселях старожилів.

Столиця УПА

Космач увійшов в історію України і як центр військового відтинку №21 «Гуцульщина» Української Повстанської Армії

Кадебісти нарекли його «бандерівською столицею». Завдяки вигідному розташуванню (село – на межі трьох районів: Косівського, Верховинського і Надвірнянського і зусібіч оточене горами) і відсутності наскрізного шляху, віддаленості від магістралей і міст навесні 1943 року рішенням командування округи УПА-Захід на околиці села, в урочищі Збановець, було створено підпільний військовий вишкільний табір імені Євгена Коновальця. Навесні 1944 року крайовий провід ОУН організував у Космачі три військові школи. Одна з них у червні 1944-го мала два успішні бої з угорським військом у Завоялах. У вересні того само року сотня «Скуби» вигнала з села гарнізон червонопогонників. У 1944-му в церкві Святої Параскевії було проголошено Космацьку незалежну республіку. До лютого 1945 року сюди не ступала нога окупанта. 13-15 лютого в Космачі відбулися наймасштабніші бої УПА на Прикарпатті. 24 загиблі повстанці спочивають у братській могилі на Горішньому цвинтарі. Від рук репресивних органів загинуло 155 космачан, яким тутешній житель Лук’ян Вардзарук поставив пам’ятник біля школи. У селі так і не закріпився колгосп, не було комуністичної парторганізації. Але саме в Космачі заарештували і вивезли на каторгу історика Валентина Мороза, а згодом і космацького священика Василя Романюка. Уже після ув’язнення отця Василя Романюка висвячено в Космачі на владику Ужгородського і Хустського. А невдовзі єпископ Романюк був обраний патріархом Київським і всієї Русі-України. Чимало поневірянь зазнали тутешні віруючі греко-католики.

Світ писанок

Космач відомий усьому світові своїми писанками, вишивками, народним одягом, звичаями та обрядами, майстрами музичних інструментів...

Уродженка села Явдоха Кушнірчук свого часу писала писанки навіть для президента США Рейгана та американських конгресменів. І сьогодні в Космачі є кілька сотень майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Серед них виділяється сільський голова Дмитро Пожоджук. Нещодавно він повернувся з Франції, де відкрито його виставку українських вишиванок. Вишиті ним жіночі сорочки в Будинку моделей у Парижі демонстрували відомі манекенниці. Пан Дмитро сам божественно вишиває, та ще й зібрав колекцію з 25 тисяч орнаментів з України, Болгарії, Чехії, Польщі, Мордовії. Щоб у селі не вмерло писанкарство, Пожоджук ще за радянських часів почав писати писанки. У серпні 1992 року зумів зібрати в Києві Міжнародний з’їзд писанкарів. 2002-го провів схожий захід на громадських засадах у Коломиї. На жаль, українська держава до української культури нині ставиться якщо не вороже, то байдуже. Тож і міжнародний фестиваль у селі(!) «Великдень у Космачі» сільський голова проводить на самому ентузіазмі. – Про що ми можемо говорити, – каже Дмитро Пожоджук, – коли Верховна Рада ухвалила постанову про відзначення 600-річчя Космача на державному рівні, але не виділила жодної копійки на святкування... Може, тому обійшли мовчанкою наші ЗМІ цю непересічну для України подію, а на захід з’їхалися переважно заступники місцевих посадовців?

Люди здрібніли?

Напевне, відіграло якусь роль і те, що Космач уже далеко не той, яким був раніше. Не ті й люди. На місці каплички з хрестом на честь скасування панщини тепер бар. Про відродження церкви Святої Параскевії мріють українці в Києві, за кордоном, але не дуже переймаються цим космачани. «Люди наші здрібніли, – гірко сказав дідусь, з яким я розговорився на ювілеї. – Якби встали лісові хлопці, то, напевне, не взнали б земляків». Космач поділився на православних і греко-католиків. Якщо повстанці громили окупантів, то нинішні космачани билися за церкву Святих апостолів Петра і Павла, яку 1904 року збудували греко-католики. Зрештою, останні мусили-таки будувати нову церкву. У селі почали гомоніти, що нібито до Космача інкогніто приїздив «посол русского міра» Патріарх Кирил і що він готується висвятити храм Святих апостолів Петра і Павла під Московський патріархат. Небайдужій громадськості так і не вдалося почути пояснення настоятеля храму УАПЦ отця Василя Гунчака, чому замінено хрест. Хрести на церкві ще австрійських часів, мережані, витонченої роботи, і їх важко порівняти з тим, що сьогодні вінчає центральну баню сільського храму.

Поет і його музей

Серед збайдужілих людей і безвідповідальних священнослужителів просто-таки дивом видається 78-річний поет Михайло Ількович Юсипчук. У Космачі знають його як Дідишина. Він знайшов хатину, де колись убили Довбуша, зробив у ній музей, поставив пам’ятник. І все власним коштом. Йому не допомагала радянська влада, як і нинішня. Хоча майже половина депутатів Верховної Ради тут була. «Та ніхто не залишив жодної копійки», – зітхає Дідишин. За ремінь Довбуша він будував стайню п’ять метрів на вісім. А за бартку шість місяців рубав ліс! Кілька років тому з його музею вкрали пістоль Довбуша, за який колекціонери давали іномарку. Міліція, звісно, злодіїв не знайшла... Дідишин переймається тим, хто наглядатиме за музеєм після того, як йому сповниться 100 літ. До 2034 року планує сам порядкувати. А от діти не дуже до цього охочі... Навколо села вирубують дерева, і вже одна гора посунулася на оселю космачанина. У лісах поменшало дичини і ягід. А люди сподіваються лише на народного депутата України з Партії регіонів Василя Чуднова. «Вот приедет барин!» – хочеться процитувати після розмов з деякими нащадками опришків і бандерівців. Гарне село Космач, древнє, і люди тут працьовиті. Але проблеми, які обсіли Україну, не оминули і його.

Олександр ВІВЧАРИК

21.05.2013