Юлія Сак. Власний шлях до істини.

Мабуть, то й справді так – у прагненні створити щось прекрасне, нове для нащадків творчу людину (бо зараз я про творчих) починає бурливо надихати якийсь особливий пошук, раніше не відчутний. І починають її вабити хитросплетені лабіринти авторського кіно. У свій час такий поворот стався у театральної акторки, художниці, поетеси і танцівниці (а ще й співавторки сценарних розробок) Юлії Сак. Досвід роботи на знімальному майданчику у актриси на той час уже був. Але щоб самій керувати кіновиробництвом…

Власне, ця розмова з мисткинею – про те, як усвідомлюється така потреба. А приводом для неї став її останній за часом музичний художній фільм «Світ ловив мене, але не спіймав» - звісно ж, про Григорія Сковороду.

- У нинішній час починають займатися кінематографом люди із різним життєвим досвідом, йдучи до нього різними шляхами. Якщо пам’ятаєте, що було саме Вашим дебютним кіноходом?
- Художній 20-хвилинний фільм про Анну Ахматову. Я на той час грала на сцені вже 8 років, знімалася в кіно, але мріяла знімати власні фільми. Переконана, що з достоїнством представляти нашу країну в Європі може саме духовне кіно. Я знала, що хочу створити у цьому мистецтві щось нове, але не помилкову оригінальність. А кіно, що має свій власний почерк, як його диктує наша особистість. У нас із мамою – режисером та письменницею Ольгою Тичиною–Яновською, було створено чимало власних творів, розробок в різних жанрах, але як знімати кіно ми не знали. Однак Бог допоміг нам знайти вірний шлях, і на сьогоднішній день ми зняли вже 7 короткометражних і повнометражних фільмів, про духовність і унікальність яких неодноразово говорили і глядачі, і професіонали. Все, що повинно статися в цьому світі, обов’язково відбувається.

- Сюжетною зав’язкою вашого нового фільму є факт, присутній у біографіях багатьох геніїв – поривання з батьківським домом. Як відомо, ставши у 12 років слухачем Києво-Могилянської академії, юний Григорій зосередився на пошуку власного духовного становлення і до рідної домівки вже не повертався.
- Саме так - про нашого титана духу Сковороду теж можна сказати, що складний у нього був шлях до істини, духовності. Але Господь на різних поворотах життя відкривав йому правильні двері. Та й сам Григорій Савич ніколи не дожидав долі, не цурався ніякої роботи. Є такий київський актор і бард Петро Приступов. Він понад 40 років займається життям і творчістю Сковороди, написав багато мелодій до його віршів із циклу «Сад Божественних пісень». Коли Петро запропонував відзняти такий фільм, я з натхненням взялася за роботу! І мене життя Сковороди не лишило байдужою. А пісні П. Приступова стали прекрасним оформленням для нашого фільму. Пам’ять, яку залишили по собі генії, треба всіляко підтримувати.

- Серед вельми чисельних учнів Григорія Савича – Василь Томара. Син переяславського козацького полковника, який при Катерині ІІ поступив на російську дипломатичну службу.
- Так, про Сковороду можна сказати: «Якщо людина талановита, то талановита у всьому». Він був прекрасним педагогом, учні ставилися до нього з величезною повагою. А з Василем завжди підтримував добрі стосунки, все життя з ним листувався.

- Як відомо, для Григорія Сковороди, мандрівного філософа, особисте життя завжди було на других планах. Втім, як відомо, одного разу він ледь не став на рушник. Чи відображений цей факт його біографії у вашому фільмі?
- Так, ми відобразили цю відому подію. Проте, вона ще раз підкреслює великий духовний шлях Сковороди. Він все життя шукав істини, досконалості, що мені теж дуже близько. Мій девіз з юнацтва «Віра, надія, любов. Любов, істина, досконалість». І тільки такі моральні ідеали я намагаюся доносити до глядача через своє мистецтво.

- Дякую Вам за можливість поспілкуватися.

Вів розмову
Юрій ШЕВЧЕНКО

16.05.2021