Сьогодні 126 років від дня народження Павла Григоровича Тичини.
Член нашої організації, народний артист України, кобзар Василь Нечепа розповідає про Павла Тичину.
"Сьогодні 126 років від дня народження Павла Григоровича Тичини - славного сіверянина. Про Павла Тичину написано та переписано дуже багато. Є ще і багато споминів та переказів серед людей. Минулого року, коли у селі Піски ми святкували 125 - річчя поета, мені пригадалось святкування 90-річчя від дня народження Тичини. У тій самій залі минулоріч зібралось багато людей, які були на святкуванні 35 років тому. Шанують свого земляка у селі.
Після концерту один молодик у камуфляжі щось мені про якісь поезії та про якусь партію розпочав городити. Я запропонував йому одягти вишиванку, перейти на окуповану головорізами територію у Луганській та Донецькій областях, і читати поезії свого земляка. Може тоді збагне, як жили при "братах" батьки та діди наші.
Якось уже у літньому віці Павло Григорович приїхав до села Піски. Люди зразу обступили земляка і розпочали висловлювати йому свою пошану. Відомий поет, голова Верховної ради України, громадський діяч, перекладач.
Павло Григорович подякував землякам і заспокоїв їх:
- То не моя заслуга,- говорив.
- А чия, - запитували земляки?
- То заслуга чорної машини.
Люди притихли.
- Он бачите чорна "Волга" стоїть? Ото вона все робить. Забирає мене вранці, а на сидінні чорна папка з документами засідання Верховної ради. Там усе вирішено і написано. Чорна машина везе після роботи додому.
Другого дня знову приїжджає з чорною папкою. Так щодня. Як можна було вижити у тій катівні?
Давно у пам'яті моїй переказ про перше трагічне кохання молодого поета у селі Добрянка Чернігівської області. Так воно було, чи не так - але було. Володимир Самійленко запросив до себе поета на чисте повітря у Добрянку. Там він жив і працював. У цій Добрянці Омелян Пугачов отримував паспорт і вирушав з козацьким повстанням.
Молодого, уже відомого поета Павла Тичину зустріла Наталка Коновал. Він не впізнав її, бо коли читав поезії для її батьків та сестер у Києві, вона була ще дівчиськом. Тепер вони студенти. Наталка була закохана у молодого, повного сили та відваги поета. Вона сама запросила на самовар, коли повечоріло і всі розійшлись. У цю ніч забулося її попереднє кохання і застереження щодо стану здоров'я молодої красивої Наталки. Ранком знайшли Наталію мертвою. Кажуть, що після тієї ночі, Павло Тичина не назвав коханою жодну жінку. Якщо уважно почитаємо його поезії, - все стане зрозуміло.
ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? –
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї…
«Я твій» - десь чують дідугани.
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
6 травня 1911
На звороті рукопису цього вірша рукою Павла Тичини написано: «Не смерті я боюсь, - Боюсь я похорону…». Липа не в селі Пісках шелестіла, як екскурсоводи розповідають, а у селі Добрянка. Одну із сестер Наталії звали Інною. Молодий поет страждав. Через п'ять років написав вірш, присвячений сестрі."
О, ПАННО ІННО…
О, панно, Інно, панно Інно!
Я – сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? - Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам*ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий – я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом – небо…шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. – Я ридаю.
Сестра чи Ви? – Любив…
1915
З КОХАННЯ ПЛАКАВ Я…
З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став –
(Мармуровим муром…)
Пливуть молитви угорі.
(Вернися з сміхом-дзвоном!)
Спадає лист на вівчарі –
(Кучерявим дзвоном…)
Уже десь випали сніги.
(Над бором хмари муром!)
Розбиті ніжні вороги –
(Мармуровим муром…)
Самотна ти, самотний я.
(Війна! – світанок! – вишня!)
Обсипалась душа твоя –
(Вранішняя вишня…)
1917
11.01.2017
