Історія шпильки для капелюшків

Невеличкий екскурс з історії модного аксесуару

Капелюшні шпильки відомі з часів Середньовіччя. Вони використовувалися з початку 1400-х років, але знову набули популярності з 1890-х років. У XV столітті невеликі шпильки використовувалися для кріплення стрічок, намиток та вуалей, що покривали волосся жінки. У XVIII столітті шляхетні пані Франції почали носити капелюхи з широкими крисами і плюмажем зі страусового пір'я. Щоб вітер не здув з голови капелюх, модниці того часу використовували шовкові та атласні стрічки, які були прикріплені до головного убору та зав'язувалися під підборіддям. Жінки також приколювали капелюхи до волосся за допомогою спеціальних довгих шпильок, що дозволяло їм виглядати більш елегантними.

Ювеліри використовували для виготовлення шпильок різні матеріали, як-от золото, срібло, латунь, слонову кістку, ріг, дерево, скло, перламутр, емаль, а також напівдорогоцінне та дорогоцінне каміння. Верхня частина капелюшних шпильок створювалася у вигляді різних геометричних фігур, квітів, комах, птахів, тварин, міфічних персонажів тощо.

Різниця між чоловічими та жіночими шпильками полягала в довжині, бо жіночі шпильки були довші за чоловічі і становили 10-20 см. Надмірна довжина капелюшних шпильок на початку XX століття була об'єктом глузувань і висміювалася в карикатурах. У цей час на шпильках для капелюхів з'являється ковпачок-запобіжник, що закриває вістря. Завдяки цьому нововведенню жінки убезпечили себе і людей, що їх оточували, від нанесення випадкової подряпини або уколу. Оскільки наприкінці XIX – початку ХХ століть жінки користувалися громадським транспортом – таким, як поїзди, трамваї та омнібуси, - то ризик випадково завдати травми іншим пасажирам шпилькою, що неакуратно стирчала, був досить великий. Проте ковпачки-запобіжники часто губилися, тому неприємні інциденти у громадському транспорті траплялися практично щодня.

Відомі також і випадки вбивства або самооборони з використанням капелюшних шпильок. В одному з фейлетонів описувався випадок, коли ображена дама встромила сплячому коханцю капелюшну шпильку з криком: "Так не діставайся ж ти нікому!" Тому в 1908–1909 роках суди Великобританії та США обмежили довжину капелюшних шпильок до 9 дюймів (22,86 см), в той час, як їхня довжина варіювалася від 10 до 33 см.

Після Першої світової війни мода на крислаті капелюхи пройшла. Жінки почали коротко стригтися та носити невеликі фетрові капелюшки, які не треба було закріплювати шпильками. Таким чином, попит на капелюшні шпильки скоротився, і до 1940-х років вони остаточно вийшли з моди. Дуже шкода, бо це ще один суто жіночий аксесуар, і ще одна красива річ, якими ми вже не користуємося.

Марина Іванова, засновниця та директорка музею історії моди

Джерела:

antiquetrader.com

nonamehiding.com

lovetoknow.com

kwaltersatthesignofthegrayhorse.com

05.03.2026