За ким піде селянин?
Майже всі ми маємо глибинне коріння в селянстві. Але своїх пращурів чи знаємо не далі дідів. Спробуйте назвати ім’я і по батькові ваших прадідів? Напевно не згадаєте… Рабський, кріпосницький спосіб життя і постійні репресії знищили генетичне коріння селянської сім’ї та історичну пам’ять селян, традиційні цінності їх духовного життя, моралі, буття сім’ї і родини.
Я — селянин. Знаю життя селянської сім’ї. Давно зрозумів, що вся олігархічно-кланова влада в Україні живе за рахунок селянської сім’ї.
Але як може бути, що армія, міліція, СБУ, чиновники, депутати, наука, освіта, промисловість, клани олігархів, утримання яких найдорожче обходиться суспільству, оплачуються із злиденного бюджету селянської сім’ї?!
Селянські сім’ї України утримують 70% поголів’я свиней, більше 70% — великої рогатої худоби, птиці — 80%, виробляють за рік понад 70% рослинницької продукції. На присадибних господарствах селянських сімей виробляється дві третини всієї сільськогосподарської продукції. Таких господарств в Україні більш як одинадцять з половиною мільйонів. Площа їх земель становить 14,2% загальної кількості сільгоспугідь, або майже 5,8 млн. гектарів із загальних 40,7 млн.
Жодної підтримки селянським сім’ям та їх присадибним господарствам у розв’язанні проблем їх розвитку українське суспільство не дає. Без селянських присадибних господарств держава і економіка України й дня не проживе. В цьому — трагедія селянської сім’ї, чия ініціатива паралізована злиденними розмірами присадибної ділянки, сертифікатною приватизацією пайової землі, її командно-адміністративною орендою та фіктивним ринком.
Характер і значення аграрної псевдо - реформи в Україні, яка сформувала власність кланів аграрних олігархів на землю і агропромислові підприємства, виходить далеко за межі аграрної сфери. У кого земля — у того і влада. Ця істина доведена всією історією людства.
Історія застерігає: ніколи не здійснювалися реформи, які насильно, адміністративними методами нав’язувалися людям. Здійснювалося, як правило, протилежне. Тому що будь-яке насильство не сприяє, а навпаки, протидіє реформаторству. Придумані «реформи» села і сільськогосподарського виробництва в інтересах мізерної панівної частини суспільства не тільки не сприяють добробуту селянської сім’ї, а є однією з причин деградації селянина і сільського господарства.
Ціна такої гри в аграрну політику щодо реформування відносин власності і створення умов для аграрного ринку надто висока, щоб легковажно ставитися до її результату. Порівняно з 1990 роком нині село виробляє картоплі у 38, м’яса худоби і птиці — у 8, молока — у 7, плодів та ягід — у 4 рази менше. І це в умовах функціонування аграрних домів та залітних біржових агентів на всіх рівнях — від села до Києва.
Переділ землі неминучий. Ще не втрачена можливість запобігти її кривавому переділу.
В аграрній політиці потрібно реалізовувати розроблену Міжнародною громадською організацією «Ми Українці» і партією «Справедлива Україна» стратегію соціального розвитку села та агропромислового комплексу .
Більшість селян до кінця ще не визначилися, якій партії чи блоку вони могли б довірити захист власних інтересів. Село не вірить обіцянкам і не поспішає заглиблюватись в детальне вивчення їх програм. Саме тому воно, як завжди, залишається майже не прогнозованим і непередбачуваним. Ймовірніше, селяни голосуватимуть за ту партію чи блок, лідера якого краще знають, більше бачать і слухають. Однак сьогодні ми можемо сказати впевнено: якого лідера підтримає переважна більшість селян та партія прийде до влади в Україні.
Необхідно насамперед добитись, щоб парламент вніс суттєві зміни і доповнення до Земельного кодексу, в якому правові основи агропромислової кооперації, формування і розвитку сільськогосподарських кооперативів стали б серцевиною організаційної структури сільського господарства і села.
Потрібен закон про земельну реформу, який би ліквідував монополію кланів олігархів на оренду і ринок майна та землі, а заодно й масове зубожіння і тотальне відчуження селян від своєї землі і майна через членство у кооперативах. Так селяни мали б право управління своїм підприємством, працювати на своїй землі, отримувати доходи від результатів своєї праці.
В таких умовах сільськогосподарської кооперації кожна селянська сім’я реально відчула б землю своєю і сприймала б її як джерело власного достатку і продовольчої безпеки суспільства.
Степан Дьяченко Голова Ради Старійшин МГО «Ми Українці»
05.10.2011
